Страх покарання може зробити дітей тривожними і неуспішними в житті, тому поширена думка, що їх узагалі не можна карати. Прихильники такого виховання радять батькам бути терплячими, не перешкоджати бажанням і капризам дитини. Маля потрібно відволікати і переводити його вчинки в «мирне» русло. Але їхні опоненти зазначають, що для подібного виховання потрібно мати залізні нерви, або, як мінімум, двох няньок, що терпляче зносять дитячі вередування. Крім того, діти, які виросли в атмосфері вседозволеності, у дорослому віці почуваються цілком незахищеними. Адже рано чи пізно суспільство починає вимагати суворіше. Маленькі тирани рідко бувають щасливі в дорослому житті.

«Страшна помста» за угодою

Головне правило — жодні методі педагогічного впливу не повинні принижувати особистість людини. Тому, чим раніше батьки зможуть відмовитися від будь-яких тілесних покарань, тим краще. Хоча діти 2-4 років досить спокійно переносять батьківські ляпанці, сприймаючи їх приблизно так само, як левеня стусани потужної лапи мами-левиці. А от для підлітка будь-яке фізичне покарання — приниження. Можливо, найефективнішим підходом до проблеми є покарання «за домовленістю» — дитина заздалегідь знає, що її чекає у випадку запізнення без поважних причин, невиконання обов'язків або порушення своїх обіцянок. Такий раціональний підхід дає маленькій людині можливість не сприймати покарання як батьківську помсту, а діставати з нього важливі уроки.