Недалеко від дороги ранньою весною з-під тріщинки асфальту виткнулось до сонця кілька прозорих жовтаво-зелених листочків. Кожен день вони росли, тягнулись до теплогосонечка, що цілувало їх ніжні листочки-рученьки. Пташиний щебет будив той пучечок листочків при дорозі, сюркотання поодиноких коників-цвірк
... Читати далі »
Колись, дуже давно, жило на небі не одне велике сонечко, а безліч маленьких сонечок. Вони світили весь час і на землі не було ночі. Блідий місяць дуже заздрив їм, адже його зовсім не було видно. І якось, підкрадаючись ззаду, одне поскидав всіх з неба. Лише одному вдалося заховатися. Сонечко переховувалось доти, доки не виросло. Тоді вже хоч і воно не могло здолати місяця, але й він не міг вчинити з ним так, як з іншими його род
... Читати далі »
Весняне Сонечко поцілувало новий паросток у маківку.
-- Рости, красунечко!
Вітерець обвівав, щоб не було так спекотно, час від часу повторюючи: "Тягнись вгору! Ближче до Сонечка.
Бджілка пролетіла над самим пуп'янком:
-- Розцвітай!
І квіточка розкрила свої пелюсточки.
Жовта-жовта, мов те Сонечко на небі.
Вона росла на пагорбі, і, хоча зовсім невеличка, та весняна зелена травичка не ховала від неї ні зеленого лісу зліва, що змійкою ховав у тіньку сількькі хати, Ні поля, одні ще зовсім чорні післ
... Читати далі »
Виявляється,
що кульбабка — улюблена квітка сонячних зайчиків.
Ти,
мабуть, помітив, як вона схожа на сонце, — кругла, сліпучо-жовта, і пелюстки
розходяться на всі боки, наче промені.
В
один з весняних днів, рано-вранці, всі сонячні зайчики, які тільки є на світі,
збігаються на землю. І якби люди були спроможні бачити чарівне, вони б
побачили, як своїми лапками сонячні зайчики розкривають тугі бутони кульбабок,
і тоді вмить се
... Читати далі »