----------------------------------------------------------- музика: Анна Олєйнікова, слова: Анна Дем'яненко -----------------------------------------------------------
Весна зазеленіла, Нема про зиму й згадки, І крізь зелений килим Пробилися кульбабки. Такі собі жовтенькі Ці квіточки тендітні - На втіху всім стареньким, Для радості всім дітям. Мов посланці із сонця, Ліхтарики на схилах, Ми не одне вже серце Теплом своїм зігріли. Щоб повернуть в дитинство, Шукаєте дорогу? - Віночок чи намисто Сплести знайдіть нагоду.
І серце ваше тихо, Мов пташеня, заб'ється, І найстрашніше лихо Таким вже не здається. Життя минає швидко, Та все ж не для забави Напередодні літа Біліють всі кульбаби. Мов чарівні сніжинки, Зима нас розгубила, Встанемо ми навшпиньки, Піднімемо вітрила. Мусимо ми подбати Про менше покоління -
КУЛЬБАБКА сл. Марія Бута Вол.Макієвець муз. Вол. Макієвець
1 куплет Сонячний зайчик на землю упав Він засміявся й кульбабкою став Вкрили смішинки луги і поля І розцвіла у кульбабці земля ПРИСПІВ: Весна,весна,весна прийшла І вся природа розцвіла І дуже радісно мені І чом не всміхнутись тобі!? 2 куплет Я з вітерцем навперейми біжу Сонячну квіточку я розбужу -доброго ранку-ск
... Читати далі »
На одній лісовій галявині росла собі маленька жовта Кульбабка. До Кульбабки за смачним нектаром прилітали різні комашки: метелики, бджілки, джмелики. І Кульбабці дуже подобалось дивитися як вони літають високо в небі. „Ось би мені так колись політати, високо-високо, як метелик...” мріяла собі Кульбабка. А її сестрички квіточки тільки з неї сміялися: „Як же ти полетиш? Ти ж квітка, ми квіти не ходимо і не літаємо, а ростем, міцно тримаємось корінням до землі”. Та кульбабка не зважала і продовжувала мріяти... А чутки про дивну мрію Кульбабки дійшли до лісової Феї. І лісова фея вирішила здійснити мрію кульбабки. Фея прилетіла до кульбабки, сіла на її ніжні жовті пелюсточки і запитала: „Чи це правда, Кульбабко, що ти мрієш літати?”. „Правда, – несміливо відповіла квіточка, – це моя найбільша мрія”. „Я можу здійснити твою мрію, – сказала лісова Фея, – але для того, щоб полетіти тобі доведеться спочатк
... Читати далі »
Сонце ніжилося на м'яких хмарках-перинах. «Ку-ку-рі-ку!» - почуло воно крізь сон далекий голос невідомої птахи. Сонце й хотіло розплющити очі, але чаклунка-ніч наче намазала повіки медом. «Ку-ку-рі-ку! Сонечко, прокидайся. Вже час». Сонце нарешті розтулило повіки: треба негайно вмитися. Воно зібрало краплі роси, що наплакала ніч на прощання, скинуло решки дрімоти, потім заклопотано оглянуло землю. ... Читати далі »
